Дев’ять заповідей блаженства

Заповіді блаженства, які дав нам Спаситель, зовсім не порушу­ють заповідей Закону. Навпаки, ці заповіді взаємно доповнюються.

Десять заповідей Закону обмежуються тим, що забороняють ро­бити те, що гріховне. Заповіді блаженства вчать нас того, як ми можемо досягти християнської досконалості або святості.

Десять заповідей дані були у старозавітні часи, щоб диких і грубих людей утримувати від зла. Заповіді блаженства дані хрис­тиянам, щоб показати їм, які душевні настрої повинні мати вони, щоб все більше і більше наближатися до Бога і набувати святості, а разом з тим і блаженства, тобто вищого ступеня щастя.

Святість, яка народжується від близькості до Бога, – є вище блаженство, найвище щастя, якого тільки може жадати людина.

Старозавітний закон є закон суворої правди, а Новозавітний за­кон Христів є закон Божественної любові і благодаті, чим тільки і дається людям сила в повноті пильнувати закон Божий і наближа­тися до досконалості.

Icyс Христос, закликаючи нас у вічне Царство Боже, вказує путі до нього через виконання Його заповідей, за виконання яких Він обіцяє, як Цар неба і землі, вічне блаженство у майбутньому вічному житті.

Ісус Христос каже:

1. Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.
2. Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.
3. Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.
4. Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.
5. Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.
6. Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.
7. Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.
8. Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.
9. Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводити­ муть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради. Радуй­тесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.

У кожному з цих висловлювань, або настанов, Господа слід розрізняти, з одного боку, повчання, або заповідь, а з іншого -ублажання (ощасливлення), або обіцянку винагороди.

Для виконання заповідей блаженства необхідні: спілкування з Богом – молитва, внутрішня і зовнішня; боротьба з гріховними нахилами – піст, стриманість тощо.

ПРО ПЕРШУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

 1.   Блаженні убогі духом, бо їхнє є Царство Небесне.

Убогість духовна є духовне переконання в тому, що життя на­ше і всі наші духовні і тілесні блага (як-то життя, здоров’я, сили, душевні здібності, знання, багатство і всілякі життєві блага) – все це є дар Творця Бога; без небесної допомоги неможливе придбан­ня ні матеріального добробуту, ні духовного багатства – все це дар Божий.

Убогість духовна називається смиренням, а чеснота її – сми­ренномудрістю. Смиренномудрість або смирення є основна хрис­тиянська чеснота, тому що вона протилежна гордості, а від гор­дості сталося все зло у світі. Перший з ангелів став дияволом, перші люди згрішили, а нащадки їхні сваряться і ворогують між собою через гордість.  “Початок гріха — гординя” (Сир. 10, 15).

Без смирення неможливе звертання до Бога, неможлива ніяка християнська чеснота.

Смирення дає нам можливість пізнавати самих себе, правильно оцінювати свої достоїнства і недоліки; воно благодійно впливає на виконання наших обов’язків щодо ближніх, збуджує і зміцнює у нас віру в Бога, надію і любов до Нього, залучає до нас милосер­дя Боже, а також і прихильність до нас людей.

Слово Боже говорить: “Жертва Богові — це дух упокорений, серцем скорботним і смиренним Ти не погордуєш” (Пс. 50,19). “З насмішників Він насміхається, а смиренним дає благодать” (Притч. З, 34). “Навчіться від Мене, – навчає Спаситель, – бо я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф 11,29).

Убогість тілесна, або бідність, може багато сприяти набуттю ду­ховної убогості, якщо ця убогість, або бідність, сприймається доб­рохітно і без ремствувань. Але не завжди “убогі тілесно” можуть бути “убогими і духовно”.

І багаті можуть бути “убогими духом”, якщо розуміють, що ви­диме, матеріальне багатство є тлінне і скороминуще, і що воно не може замінити багатства духовного; якщо пам’ятають слова Госпо­да: “Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а ду­шу свою занапастить? Або що дасть людина взамін за душу свою?” (Мф 16, 26).

Але християнське смирення слід відрізняти від корисливого са­моприниження, від якого губиться людська гідність, як-от, приміром, підлабузництво, запобігливість тощо.

Разом з тим слід суворо відвертатися від так званого “благород­ного самолюбства” або “захисту ображеної честі”, що відобража­ють упередження, згубні забобони, що залишились у європейських народів, як спадщина ворожого християнству римського язич­ництва. Істинний християнин повинен рішуче відмежуватися від цих забобонів, які створили антихристиянський і ганебний звичай поєдинків, що були названі дуелями.

В нагороду убогим духом, тобто смиренним, Господь Ісус Хрис­тос обіцяє Царство Небесне, тобто вічне блаженне життя. Цю участь у Царстві Божому убогі духом починають відчувати ще тут, через віру і надію на Бога, а остаточно і в усій повноті вони отри­мають її у майбутньому житті.

ПРО ДРУГУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

2.  Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться.

Плач, про який говориться у другій заповіді блаженства, є, на­самперед, істинна скорбота серця і сльози покаяння за вчинені на­ми гріхи, за наші провини перед милосердним Богом (наприклад, плач апостола Петра після відступництва).

“Бо печаль заради Бога породжує незмінне покаяння на спасіння, а печаль мирська викликає смерть”, – говорить апостол Павло (2 Кор. 7, 10).

Можуть бути духовно благодійними і скорбота, і сльози, викли­кані нещастями, які спіткали нас, наприклад, смертю дорогих нам людей (Сам Христос просльозився при смерті Лазаря), якщо тільки ці скорбота і сльози пройняті вірою й упованням, терпінням і відданістю волі Божій. Тим більше до блаженства можуть вести скорбота і сльози, викликані співчуттям до нещастя ближнього, якщо ці сльози щирі й супроводжуються ділами християнського милосердя та любові.

Печаллю ж світу цього називається печаль без надії на Бога, яка виникає не від усвідомлення своєї гріховності перед Господом, а від нездійсненності честолюбних, владолюбних і корисливих прагнень. Така печаль через зневір’я і відчай веде до смерті ду­ховної, іноді й до тілесної (самовбивство). Приклад такої печалі -Іуда Іскаріотський, який зрадив Христа Спасителя.

У нагороду тим, що плачуть, Господь обіцяє, що вони втішать­ся, – отримають прощення гріхів, а через це – внутрішнє заспо­коєння, отримають і вічну радість, тобто вічне блаженство.

ПРО ТРЕТЮ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

3.   Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю.

Лагідність є спокійний, сповнений християнської любові стан духу людини, при якому людина ніколи не дратується і ніколи не дозволяє собі ремствувати, не тільки на Бога, але й на людей.

Лагідні люди і самі не дратуються, й інших не дратують.

Християнська лагідність виявляється, головним чином, у терп­лячому перенесенні образ, завданих іншими, і є властивістю, ри­сою, протилежною гніву, злобі, самохизуванню і мстивості.

Лагідна людина завжди шкодує жорстоку людину, яка образи­ла її; бажає їй виправлення, молиться за неї і віддає її дії на суд Божий, слухаючись настанови апостола: “Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте у мирі з усіма людьми. Не метіться за себе, улюблені… Мені відомщення, Я віддам”, – говорить Гос­подь (Рим. 12, 18-19).

Найвищий приклад лагідності для нас – Сам Господь наш, Ісус Христос, який молився на хресті за Своїх ворогів. Він і нас учив не мститися ворогам, а робити їм добро: “Навчіться від Мене, бо Я лагідний і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Мф 11,29).

Лагідність підкорює найжорстокіші серця людей, як у цьому нас переконує спостереження за життям людини, а підтверджує це вся історія гоніння на християн. Християнин може гніватися тільки на самого себе, на свої гріхопадіння і на спокусника – ди­явола.

Господь обіцяє лагідним, що вони успадкують землю. Обіцян­ка ця означає, що лагідні люди в нинішньому житті силою Божою зберігаються на землі, незважаючи на усякі підступи людські і на найжорстокіші гоніння, а в майбутньому житті вони будуть спад­коємцями небесної батьківщини, нової землі (Див.: 2 Пет. З, 13) з її вічними благами.

ПРО ЧЕТВЕРТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

4.   Блаженні голодні і спраглі правди, бо вони наситяться.

Вислів “голодні і спраглі” показує, що прагнення наше до прав­ди повинне бути настільки сильним, наскільки сильне бажання го­лодного і спраглого втамувати голод і спрагу. Прекрасно таке прагнення виражає цар Давид: “Як прагне олень до потоку води, так прагне душа моя до Тебе, Господи! Прагне душа моя до Бога сильного й живого” (Пс. 41, 2-3).

Голодним і спраглим правди Господь обіцяє, що вони наситять­ся. Тут мається на увазі насичення духовне, яке полягає у внутрішньому, душевному мирі, у спокої сумління, в оправданні і помилуванні. Це насичення у тутешньому житті, на землі, буває тільки частковим. Але голодним і спраглим правди більше за всіх Господь відкриває таємниці Царства Свого, і серце їхнє і в цьому світі насолоджується пізнанням відкритих у Євангелії Божих істин, тобто нашого православно-християнського вчення.

Повне ж насичення, тобто повне задоволення святих прагнень людського духу (а звідси і вищу радість, блаженство) вони отри­мають у майбутньому, вічному, блаженному житті з Богом; як і го­ворить Псалмоспівець, цар Давид: “Щоранку буду насичуватися славою Твоєю” (Пс. 16, 15).

ПРО П’ЯТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

5.   Блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть.

Милостиві або милосердні – це ті люди, які співчувають іншим, усім серцем жаліють людей, які потрапили у біду або не­щастя, і намагаються їм допомогти добрими ділами.

Діла милості бувають матеріальними (тілесними) і духовними.

Діла милості матеріальні (тілесні):

1. Голодного нагодувати.
2. Спраглого напоїти.
3. Голого, або того, хто має потребу в одязі, – одягти.
4. Ув’язненого – відвідати.
5. Хворого відвідати і посприяти його одужанню або християнсь­ кому приготуванню до смерті.
6. Мандрівника прийняти у дім і надати йому спочинок.
7. Ховати померлих бідняків.

Діла милості духовні:

1. Словом, і ділом, і прикладом навернути грішника на правильну путь (Див.: Як. 5, 20).
2. Невідаючого (того, хто не знає) навчити істини й добра.
3. Подати ближньому добру і своєчасну пораду у скруті й небез­ пеці.
4. Утішити сумного.
5. Не відповідати злом на зло.
6. Від усього серця прощати образи.
7. Молитися за всіх Богу.

Милостивим Господь обіцяє в нагороду, що вони самі будуть помилувані; тобто на майбутньому суді Христовому до них буде виявлена особлива ласка праведного Судді; вони будуть визволені від вічного осудження за свої гріхи, подібно до того, як вони ви­являли милосердя до інших на землі (Див.: Мф 25, 31-46).

ПРО ШОСТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

6.   Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать.

Чисті серцем – це ті люди, які не тільки явно не грішать, але й не приховують порочних і нечистих думок, бажань і почуттів у собі, в серці своєму. Серце таких людей вільне від прихильностей і пристрастей до тлінних земних речей і взагалі вільне від гріхов­них пристрастей, що породжуються самолюбством та гордістю. Люди, чисті серцем, завжди безперестанно думають про Бога.

Щоб придбати чистоту серця, треба дотримуватися постів, за­повіданих Церквою, і всіляко берегтися від обжерства, пияцтва, непристойних видовищ та веселощів, від читання непристойних, нескромних книг.

Чистота серця значно вища від звичайної чистосердечності. Чистосердечність полягає тільки у щирості та відвертості людини у ставленні до ближніх, а чистота серця вимагає повного приду­шення порочних думок і жадань і постійної пам’яті про Бога та Його святий закон.

Людям з чистим серцем Господь обіцяє в нагороду, що вони по­бачать Бога. Тут, на землі, вони побачать Його благодатно-потаємно, духовними очима серця. Вони можуть бачити Бога у Його явленнях, образах і подобах. У майбутньому ж вічному житті вони бачитимуть Бога так, “як Він є” (1 Ін 3, 2). А оскільки споглядання Бога є джерелом найвищого блаженства, то обіцянка бачити, споглядати Бога є обіцянка вищого ступеня блаженства.

ПРО СЬОМУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

7.   Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться.

Миротворцями називаються ті люди, які й самі намагаються жити з усіма у мирі та злагоді, й інших людей, які ворогують між собою, намагаються примирити або принаймні молять Бога про примирення.

Миротворці пам’ятають слова Спасителя: “Мир вам залишаю, мир Мій даю вам” (Ін 14, 27).

“Якщо можливо і залежить від вас, перебувайте у мирі з усіма людьми”, – говорить апостол Павло (Рим. 12, 18).

Миротворцям Господь обіцяє, що вони назвуться синами Божи­ми, тобто будуть найближчими до Бога, спадкоємцями Божими, співспадкоємцями Христовими. Миротворці своїм подвигом уподібнюються Єдинородному Сину Божому Icy су Христу, який прийшов на землю, щоб примирити грішних людей з правосуддям Божим і вселити мир між людьми, замість ворожнечі, яка панува­ла між ними. Тому миротворцям і обіцяється благодатне наймену­вання синів Божих, тобто дітей Божих, а з цим і невимовне бла­женство.

Апостол Павло говорить: “А якщо діти, то і спадкоємці, спад­коємці Божі, співспадкоємці ж Христу, коли тільки з Ним страждаємо, щоб з Ним і прославитися. Бо гадаю, що нинішні тимчасові страждання нічого не варті порівняно з тією славою, яка відкриється в нас” (Рим. 8, 17-18).

ПРО ВОСЬМУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

8.   Блаженні гнані за правду, бо їхнє є Царство Небесне.

Гнані за правду – це ті істинно віруючі люди, які так люблять жити за правдою, тобто за законом Божим, що за тверде виконан­ня своїх християнських обов’язків, за своє праведне і благочести­ве життя терплять від нечестивих людей, від ворогів правди і доб­ра, гоніння, переслідування, злигодні і біди, але нічим не зраджу­ють правді.

Гоніння неминучі для християн, які живуть за правдою Єван­гельською, тому що злі люди ненавидять правду (бо правда роз­криває їхні злі справи) і завжди гонять і всіляко переслідують тих людей, які відстоюють правду. Сам Єдинородний Син Божий Icyс Христос був розіп’ятий на хресті ненависниками правди Божої і

всім Своїм послідовникам провістив: “Якщо Мене гнали, то гна­тимуть і вас” (Ін 15, 20). “Усі, хто бажає жити побожно в Христі Ісусі, будуть гнані”, – каже апостол Павло (2 Тим. З, 12).

Щоб терпеливо переносити гоніння за правду, людині не­обхідно мати: любов до істини, постійність і твердість у чеснотах, мужність і терпіння, віру й уповання на допомогу і заступництво Боже.

Гнаним за правду, за їхній сповідницький подвиг Господь обіцяє Царство Небесне, тобто повне торжество духу, радість і блаженство в оселях небесних майбутнього вічного життя (Див.: Лк 22, 28-30).

ПРО ДЕВ’ЯТУ ЗАПОВІДЬ БЛАЖЕНСТВА

9.   Блаженні ви, коли ганьбитимуть вас, і гнатимуть, і зводитимуть на вас усяке лихослів’я та наклепи — Мене ради. Радуйтесь і веселіться, бо велика нагорода ваша на небесах.

В останній, дев’ятій, заповіді блаженства Господь наш Ісус Христос називає особливо блаженними тих, які за ім’я Христове і за істинну православну віру у Нього терпеливо зносять ганьбу, злослів’я, наклепи, знущання, злигодні і саму смерть.

Такий подвиг називається мученицьким. Вище за подвиг муче­ницький нічого не може бути.

Мужність християнських мучеників слід чітко відрізняти від фанатизму, який є ревність не з розумом, а нерозумна. Христи­янську мужність слід також відрізняти від нечутливості, виклика­ної відчаєм, і від удаваної байдужості, з якою деякі злочинці, че­рез свою крайню жорстокість і гордість, вислуховують вирок і йдуть на страту.

Християнська мужність ґрунтується на високих християнських чеснотах: на вірі у Бога, на надії й упованні на Бога, на любові до Бога і ближніх, на цілковитому послухові і непохитній вірності Господу Богу.

Яскравим взірцем мученицького подвигу служить Сам Христос Спаситель, а також апостоли і незліченна кількість християн, які з радістю йшли на муки заради Христа.

“Тому і ми, маючи довкола себе таку хмару свідків, скиньмо з себе всякий тягар і гріх, який нас обплутує, і з терпінням підемо на подвиг, який чекає на нас, дивлячись на Начальника і Виконавця віри Ісуса, Який замість радості, яка Йому належала, витерпів хрест, зневаживши посоромлення, і сів праворуч престолу Божого. Подумайте про Того, Хто перетерпів таку над Собою наругу від грішників, щоб вам не знемогтися і не ослабнути душами вашими”, – говорить апостол (Євр. 12, 1-3).

За подвиг мучеництва Господь обіцяє велику нагороду на небе­сах, тобто найвищий ступінь блаженства у майбутньому вічному житті. Але й тут, на землі, Господь прославляє багатьох мучеників за їхнє тверде сповідування віри нетлінням тіла і чудесами.

“Якщо лихословлять вас за ім’я Христове, то ви блаженні, бо Дух слави і Дух Божий спочиває на вас. Тими Він ганьбиться, а вами прославляється.

Тільки б не постраждав хто з вас як убивця, чи злодій, чи зло­чинець, або як той, хто зазіхає на чуже; а коли як християнин, то не соромся, а прославляй Бога за таку долю” (1 Пет. 4, 14-16).

Безліч мучеників християнських раділи в найстрахітливіших стражданнях, як про це оповідають вірогідні описи їхнього життя, що збереглися до наших днів.

ПРИМІТКА: В римських судах особливі писарі обов’язково мусили складати протоколи (офіційні записи) судочинства і прийнятих рішень. Такі протоколи допитів, які проводились у римських судах під час процесів над християнськими мучениками, після періоду гонінь бу­ли дбайливо зібрані св. Церквою. Ці протоколи й увійшли до складу до­стовірного опису мученицьких подвигів християн.