Мене звати Тарас, мені 38 років. Ще у ранньому віці (в 15 років) я познайомився з алкоголем та тютюном. Жив я в місті, але періодично на вихідні та канікули я приїздив у село, де в мене були свої друзі, своя компанія, з якою ми разом випивали спиртне та палили цигарки. Приїздив в місто – ставав чемним та культурним хлопцем. Я виховувався у порядній сім’ї, гарно вчився. Після закінчення школи поступив до університету, поселився в гуртожиток. Відчув себе дорослим, не було ніякого контролю за мною. Почав відкрито палити, з’явились нові друзі. Дуже часто був гостем на різноманітних вечірках і застіллях, з’явилось ще більше друзів «по чарці». На той час я мав деякі навики гри на гітарі, то ж часто мене запрошували до себе на свята студенти.
Я часто пропускав заняття. Одного разу ледь «не вилетів» з університету, знову-таки, через алкоголь. Завдяки моїй активній участі у творчому житті ВУЗу, я отримав диплом інженера.
Приїхав в рідне місто, не було стабільної роботи. Часто шукав де б «на халяву» випити, бо не було чим зайнятися, було скучно.
Трохи їздив в Росію на заробітки, але часто-густо на роботі запивав і мене виганяли. Згодом купив собі старенький автомобіль і на ньому заробляв собі на життя. Але всі гроші пропивав у барах.
В 2003 році помирають мої батьки і я ще більше «залізаю в стакан», запиваючи своє горе оковитою. Сідав за кермо у нетверезому стані.
Через рік я одружився. В нашій сім’ї народився прекрасний син. Але мої систематичні запої змусили мою дружину через 5 років нашого подружнього життя подати на розлучення.
Після цього я стрімко полетів у «алкогольну прірву». Моя гордість не давала мені шансів заспокоїтися. Згодом взагалі опинився на вулиці. Жив де і як попало. Тверезих днів практично не було, почали з’являтись проблеми із законом. Від мене відвернулись усі друзі, знайомі та рідні. На той час мені не хотілось жити, я уникав людей, замикався в собі.
В той час мої сестри вже навернулись до Бога, вони та ще 30 чоловік з молитовної групи нашої парафії молились за моє навернення. І одного дня помирає від алкогольного отруєння мій знайомий, в якого я часто ночував. Також я попав в жорстоку бійку із якої вийшов ледь живий. Аж тоді я погодився на вмовляння однієї із моїх сестер поїхати в Реабілітаційний Центр міста Старокостянтинова Хмельницької області. Я вдячний Богу саме за цей Центр, бо він християнського напрямку.
В Центрі я вперше ознайомився зі Святим Письмом. Я зрозумів, що раніше я був християнином тільки на словах. Тільки в центрі я зрозумів, що допомогти мені може тільки Господь І що тільки через Ісуса Христа я можу отримати спасіння від тих залежностей, в які я себе сам втягнув через гріх.
Крім того, в Центрі я отримав можливість пройти і інші терапевтичні заняття, які допомогли мені зрозуміти всі ті упущення, які були допущенні в процесі мого виховання, ті помилки, які допускав протягом всього життя, психологічні аспекти, на які варто звернути увагу. Я радий, що в Центрі викладається «Розбір Святого Письма», ведеться реабілітаційна програма «12 кроків» та доступні заняття по «Точці повороту».
Я вдячний всім служителям Центру, які приклали зусиль для встановлення мене, як нової християнської особистості. Я вдячний за можливість індивідуальної терапії з психотерапевтом. Висловлюю вдячність всім священикам та пастирям, які служать в Центрі чи ведуть християнські заняття, хто приклав зусиль для створення та відкриття такого християнського дому.
А сама більша вдячність Господу Богу, що привів мене, «блудного сина», в цей будинок, що прийняв ще одну «вівцю, що заблукала» в свою отару…
Після проходження реабілітації отримав чудову можливість піти на Школу Місіонерів, за що вдячний директору Центру. Мав також можливість послужити в Литві.
Я відновив свої стосунки з рідними. В мене прекрасні відносини із сином. В мене з’явилося бажання допомагати людям, служити їм. На даному етапі я знаходжусь в Старокостянтинові на служінні в Нашому Центрі і допомагаю іншим людям боротись з їхніми залежностями.
Слава Ісусу Христу!
Старокостянтинів, 01-05-2016р.
