Свідчення – Пранас Лазутка

Зцілення Божою любов’ю

Слава Ісусу Христу! Мене звати Пранас. Я вже другий рік служу в Україні – в реабілітаційному центрі міста Старокостянтинова. Бог мене привів у це служіння.

Сам я колишній наркоман, 10 років вживав наркотики, алкоголь, а сьогодні мені дуже радісно свідчити про те, що зробив Господь у моєму житті. За дві-три хвилини не можна пояснити, як я жив до 38 років, але скажу коротко: я жив і ріс у нормальній сім’ї, з 6-ти років займався спортом, у мене були люблячі батьки, досить забезпечена родина. Вже з 14-15 років , коли помер мій батько , я відчував таку слабинку, втрату батьківської опіки і любві.

Я був хорошим спортсменом, почав шукати собі нових друзів, і мене швидко втягнула вулиця. Вже у 15-16 років я почав займатися злочинною діяльністю і у 18 років я опинився в одній із банд міста Вільнюса. Займався рекетом, скоював пограбування та інші злочини , внаслідок чого  потрапляв до в’язниці. Вже у 23 роки, коли я перший раз вийшов із в’язниці , я організував власну банду і займався кримінальними справами – дуже поганими і дуже серйозними.

Напочатку все це мені подобалося , я навіть кайфував від цих справ. Я не пив, не курив, займався постійно спортом, вів, так би мовити, в лапках, нормальний спосіб життя і продовжував це робити десь до 29 років. Але тяжкість того гріха , який був у моєму житті , не давала мені спокою. Я почав шукати якоїсь розради , шукати в чомусь заспокоєння для себе, і буквально протягом кількох місяців я почав пити, курити, а пізніше – і колотися важкими наркотиками.

Починаючи з віку 29 років я пронаркоманив 10 років, упродовж яких я посварився з рідними і близькими. Від мене відмовилися всі, навіть дуже рідні люди. Я жив на вулиці довгий час, вже пролежав у всіх реабілітаціях, у всіх «детоксах» , які є у Литві, і визнав себе закінченим наркоманом , якому нічого не допоможе.

Але були моменти у моєму житті, коли  я все-таки переступав через власну гординю: я почавзвертатися до Бога. Коли я наркоманив, мені ампутували руку, і тривалий час вона не гоїлася. Лікарі не знали, що робити, і моя мама (вона православна) порадила мені сходити в монастир. Я пішов у монастир, просидів там, може, хвилин 40. Підійшла мати-ігуменя і запитала, що сталося, я пояснив. Вона мені сказала молитву «Отче наш», щоб я повторював її вранці та ввечері, а також дала мені єлею, щоб я змащував руку .І справді, упродовж тижня , точніше, 10 днів рука моя загоїлась.

І я знову забув, що це Бог зробив для мене, і продовжував жити, як і раніше. Але в один прекрасний момент я усвідомив , що більше не хочу такого життя. Одночасно я розумів , що я наркоман , що у мене, крім усього старого багажу, є ще й фізичні ломки , яких я не можу пройти, перемогти себе . Я почав молитися Богу , просити Його про допомогу, хоча моє розуміння Бога було дуже далеке , навіть не релігійне. Це було просте розуміння будь-якої людини, яка не вірить, яка навіть не ходить до церкви.

Я повторював молитву «Отче наш» вранці та ввечері, і Бог справді не змусив себе довго чекати – Він привів мене в реабілітацію. Там я на перших порах противився тому, що хотіли мені, як я думав, нав’язати служителі. Я не слухав їх , однаково ходив у своїй правді , але Бог робив Свою роботу. Я просто бачив свідчення тих наркоманів , яких я знав по старому життю, – вони змінювалися. Я дивився на них, спочатку не розуміючи, думаючи, що вони просто лицемірять. А потім  один із служителів  порадив читати Святе Письмо . Якось увечері я вирішив: спробую. До цього у в’язниці багато разів пробував читати Письмо: починав з 1-ї глави від Матвія, де наводився весь родовід Ісуса, і думав: «Ну й нісенітниця, більше в житті не візьму цю книгу в руки». А тут я почав читати Євангеліє від Івана, і Бог торкнувся мого серця так, що я усвідомив: усе те життя, яким я жив до цього, і є справжня нісенітниця!

Я розумів, що не хочу більше так жити. Я хотів щось змінити у своєму житті, але як це зробити, я не знав, тому просив у молитві Бога. І Бог почав діяти для мене, і то дуже сильно. Я знав себе в минулому , знав усі відносини , всі мої негативні звички, і мені було дуже важко змінюватися, але Бог буквально за кілька місяців дав мені свободу від куріння , дав мені свободу від мату, – я почав активно змінюватися. Потім іноді дивився на минулі місяці і сам дивувався, що відбувається зі мною. Я дав слово Богові, що пробуду рік часу в реабілітації. І справді, я пробув рівно рік:  1 вересня я прийшов у реабілітацію, а 1 вересня через рік я опинився тут, в Україні, у місіонерській школі.

Потім, вже через кілька тижнів, я почав згадувати про свою обіцянку і зрозумів, що Бог – дійсно вірний Бог, що Він день у день вивів мене з реабілітації , хоча спочатку мені було дуже важко там. Потрапивши сюди на місійну школу, я не розумів, що я хочу далі у своєму житті, не розумів, чи хочу я служити , чи хочу я жити нормальним життям. Я пам’ятаю: у нас була молитва звільнення на школі, і приїжджав один із служителів. Він молився за мене, а потім каже: «Пранос , я знаю, що ти будеш служити , будеш служити в центрі». Я подивився на нього і подумав, що не хочу я ні служити в центрі, ні бути в центрі. Але Бог справді великий, і Він почав давати мені тепло в серці, тепло до тих людей, які такі ж, як і я, наркомани, алкоголіки.

І я в якийсь момент на місійній школі в Красилові усвідомив, що хочу щось віддати Богові, зайнятися тим, що підказує моє серце. На запрошення брата Петра я потрапив у центр в Старокостянтинові, де зараз і служу.

Я дякую Богу, що дав мені спокій, радість, яка у мене є в серці зараз, і її не замінять мені жодні світські цінності , яких я досягав усе своє життя. Я досягав їх методами дуже важкими, радикальними, заподіявши чимало зла людям. Тому я вдячний Богу за те, що Він робить у моєму житті і буде робити кожного дня.

Слава Господу!

Залишити відповідь