Чи Вселенська Церква є Православною?

Часто поняття «православний» і «католик» вважають протилежними й навіть ворожими, хоча насправді це не так. У цьому відношенні цікавим є висловлення видатного православного філософа Володимира Соловйова, який вважав, що православному, аби стати католиком, переходити власне нікуди не потрібно, йому потрібно лише прийняти й проявити всю повноту православ’я й тим самим з’єднатися зі Вселенською (Католицькою) Церквою.

Богословський термін «православний» (ỏρθόδοξος) був вперше офіційно вжитий Церквою на IV (Халкідонському) Вселенському Соборі (451 р.) проти монофізитів, що заперечували з’єднання двох природ – Божої та людської – в одній особі Ісуса Христа. Цим словом означували тих вірних, які «право» (правильно) славлять Бога. Пізніше халкідонське православ’я в VII ст. почали заперечувати епігони, монофеліти-одновольці, які навчали, що в Христі є тільки одна воля, а не дві, Божа та людська, як про це вчить Вселенська Церква.

Слово «православний» використовувалося для відрізнення від усіх єретиків – монофізитів, монофелітів, іконоборців, іновірців, сектантів та ін. Воно набрало ще більшої ваги, коли II Нікейський Собор 787 р. застосував цей термін – «православний» – проти іконоборців (цей Собор осудив інокоборство, започатковане імператором Левом Ісаврвом).

З часом назву «православний» привласнили собі нез’єдинені Східні Церкви як виключно свою назву й словом «православ’я» почали називати вчення лише перших сімох Вселенських Соборів. Однак таке звуження поняття несправедливе, бо вся Вселенська (Католицька) Церква є православною. Цей термін вживався й далі й залишився у латинській Літургії й навіть у правилах різних Орденів. Слово «православний» ми багато разів чуємо на східних Літургіях св. Василія Великого й св. Йоана Златоустого та на інших богослужіннях. Після відлучення Східних Церков від Вселенської і Західної термін лишився незмінним: й одні, й другі називали себе православними. Ця практика зберігалася повсюди після поновне повернення єдності на Вселенських Соборах в Ліоні, Флоренції та на Помісному Соборі в Бресті. Тридентський Собор завершив свої рішення словами: «Це є віра святого Петра й Апостолів, це є віра Отців, це є віра православних».

Якщо інші Церкви хочуть привласнити цю назву виключно для себе, то з цього ще не випливає, що католики мають зректися свого права на цю назву або ж навіть відцуратися від неї. Англіканська Церква називає себе «католицькою», але, незважаючи на це, Католицька Церква не відрікається від своєї тисячолітньої назви. Католики в Англії називають себе для відрізнення Roman catholic – римо-католики. Подібно на початку ХХ ст. католики російського синодального обряду називали себе «православними католиками». Так само й у нас не можна відрікатися від старої назви «православний», бо вона нам вповні прислуговує, не зважаючи на те, що й інші також користуються нею.

Бо ми мусимо прагнути й прямувати до єдності згідно з заповітом Христа: «Щоб усі були одно» (Йн  17, 21), «Тож і Я тобі заявляю, що ти – Петро (скеля), і що Я на цій скелі збудую Мою Церкву» (Мт 16, 18), не Церкви – лиш одну Церкву. А це признаємо й ми, і вони.

З’єднані в Церкві у Христі разом під видимим головою – Папою Римським, всі ми залишимось «православними» також і в майбутньому.

Залишити відповідь